F.A.U.S.T - Ніч )
00
Copied!
{Текст пісні «Ніч (Monologue)»}
Ніч
Я дивлюсь через вікно на вулиці, які так нагадують одна одну. Конденсат із холоду зсередини та тепла ззовні на шматку скла, яке відділяє мене від них…
Запал в очах стих через відсутність руху вперід. А я не із тих, хто йдуть назад, не переступивши й перший поріг, який оббивають сотні ніг, та так і не переступають. Я дивлюсь на будинки, які так нагадують одне одного. Їхні верхівки неначе торкаються небосхилу
Це як тоді, в Вавилоні. Та всі ми знаємо до чого це привело, тепер копіями стають ще у лоні, куди нас занесло через помилки минулих поколінь, які хочуть бачити майбутнє, яке буде кращим, за власне минуле. Я відволікаюсь від міста під гнітом цих образів, які навіюються власною уявою
Я бачу мости, які розриваються
Я бачу як ти, неначе граючись із моїм відчуттям до тебе, плюнула мені в душу тоді, **** ******** **********. Я так хотів залишитись світлом в твоїх очах, що не помітив як став вітром, який роздував усі сили і емоції, щоб ти відчула себе щасливою і потрібною
Мені соромно визнавати, та я зробив тебе душевно бідною, намагаючись здатись душевно багатим. Та як стати тут іншим…?
Але чи потрібно ставати іншим, вже будучи іншим. Чи потрібно взагалі думати про це? І який сенс намагатись змінити їх, якщо я змінюю лиш себе…?
А я і далі дивлюсь через вікно на вулиці, які так нагадують одна одну
{Текст пісні «Ніч (Monologue)»}
Ніч
Я дивлюсь через вікно на вулиці, які так нагадують одна одну. Конденсат із холоду зсередини та тепла ззовні на шматку скла, яке відділяє мене від них…
Запал в очах стих через відсутність руху вперід. А я не із тих, хто йдуть назад, не переступивши й перший поріг, який оббивають сотні ніг, та так і не переступають. Я дивлюсь на будинки, які так нагадують одне одного. Їхні верхівки неначе торкаються небосхилу
Це як тоді, в Вавилоні. Та всі ми знаємо до чого це привело, тепер копіями стають ще у лоні, куди нас занесло через помилки минулих поколінь, які хочуть бачити майбутнє, яке буде кращим, за власне минуле. Я відволікаюсь від міста під гнітом цих образів, які навіюються власною уявою
Я бачу мости, які розриваються
Я бачу як ти, неначе граючись із моїм відчуттям до тебе, плюнула мені в душу тоді, **** ******** **********. Я так хотів залишитись світлом в твоїх очах, що не помітив як став вітром, який роздував усі сили і емоції, щоб ти відчула себе щасливою і потрібною
Мені соромно визнавати, та я зробив тебе душевно бідною, намагаючись здатись душевно багатим. Та як стати тут іншим…?
Але чи потрібно ставати іншим, вже будучи іншим. Чи потрібно взагалі думати про це? І який сенс намагатись змінити їх, якщо я змінюю лиш себе…?
А я і далі дивлюсь через вікно на вулиці, які так нагадують одна одну